1. Спроба на 50% художнього і на 50% - абиякого перекладу перекладу поезії "Псалом" Пауля Целана (збірка Niemandsrose).
2. Мої варіації на тему.

За останні кілька років я зустріла зовсім небагато, як зараз здається, українців, які б говорили державною мовою просто так. Іде на те, що я ніколи не прийму вповні Галичину.

Недавно говорили ми з бабцею «за війну». І найосновніше, що я розумію тепер – це дві речі. Перша, очевидна, - через років двадцять не залишиться нікого, хто міг би сказати: «Я бачив це», а лише ті, хто казатимуть: «Я читав». Ті, хто читали, завжди заявляють про більшу обізнаність від тих, хто бачили. І часто вони праві: горизонт, який здатен охопити розум, ширший від видимого оком - оком людини, вкинутої в котловину подій. А надто, коли це події на периферії. Історичні рішення для таких людей невидні, від тих рішень до них доходять тільки кола на воді. Й коли ті кола на живій поверхні людської спільноти – то ряди людей, що падають і більше не встають, важко так запросто визнати якусь «історичну необхідність» смертей – зовсім, здавалося б, не необхідних. Чи смерті цивільних – необхідні? А чи, коли йдеться про націю, відстороненість – вже карний злочин? Бо злочин – це не завжди дія, а й часом недіяння.

Моя бабця згадувала про визвольні загони бандерівців на селі, називаючи їх не інакше як «банда». Прийдуть серед ночі до хати-скраю, скрутять господаря й поведуть. Сім’я згодом шукає, але надіється знайти не батька, не чоловіка – тіло. І находить, змотане колючкою, замордоване. То – добре, бо не всім, хто мав кого оплакувати, було кого поховати.

І тому я кажу: простій периферійній людині ніколи не зрозуміти ніякого карт-бланшу на розстріли її сусідів і родичів заради національних цілей. Військова необхідність, збройний національний чин - проти цього повстає сама екзистенція, саме людське в людині, яка знає, що стоїть за цими словами. Пам'ять нації далекозора, пам'ять людини – близькозора. Але ще років двадцять – потерпіть, галичани, - буде й підпілля беатифіковане. Хай лише помре останній очевидець.

Я задумувала спочатку сказати лише про відмінності, які не впускають мене в Галичину, а її – в мене. Сталося так, що в дитинстві я вважала за правильне, що люди утворюють країну, а країни – людство. І тому цілий світ людської спільноти – це дім для людини. Я вважала, що через любов до нації людина має пройти у любов до людства, і буде правильно, коли врешті консерватизм, а з ним і явище нації, буде подоланий на користь «громадянства світу». Я вважала, що демократія – найправильніший устрій, бо право народження – то право випадку, тому люди мають бути рівними. Думала, що те, що здатне примирити відмінності – це спільний потяг до знання, до розширення горизонтів – зокрема, освоєння космосу. [Щасливий, хто не знає про економіку]. Я була лібералом, не знаючи навіть про таке слово.

Романтика правих поглядів, полегке й важке відчуття приналежності – зрештою, чим моя пізніша прихильність до цього у львівських теплично-патріотичних умовах відрізняється від конформізму? Тут навіть по-українськи мало хто говорить просто так. Я повертаюся до того, з чого почала.

Отже, ти мене двічі питав, чому людей приманють видовища трагедій і всіляких бід. Я казала, що темні емоції зачіпають людей значно сильніше, ніж світлі, але моя думка не пішла до кінця. Треба було мене спитати: а чому так, чому вид нещастя має сильніший вплив на людські нерви? Та тому, що негативний досвід (в сенсі досвід трагедій) - значимий для виживання, позитивний - ні.
Коли природа виховала в нас інстинкт самозбереження, вона не мала на увазі нічого понад просту можливість бути і тривати, яку ми отримали. Природа не мала наміру робити нас щасливими.

Останнім часом я часто думаю про смерть. Але не тому, що життя - чортова шарманка, а я - інфантильний гот. Зараз смерть мене цікавить суто в теорії. У сумі має з"явитися деякий текст, але він, як то буває, проростає відгалуженнями, відростками від основного текстотіла. Їх я обчищу й кілька висиплю сюди.

Про волю до життя

Усе, що живому відомо про смерть - це те, що вона трапляється. Які він має підстави з-поміж усіх ймовірностей чинити найбільший опір саме цій? Найдужче він має уникати таких переживань, з якими стикався в минулому й котрі були найбільш неприємними. Досвід смерті для живого недосяжний.
Біль - найбільш неприємне переживання, досяжне для досвіду. Отже, від смерті живого відгороджує тільки бажання уникнути болю. Воля до життя виявляється цілком негативним явищем!

Сьогодні я хочу говорити до Вас, ким би Ви не були. Хочу питати наївні питання. Такий-от гожий день оце "сього-дні".

Ви знаєте, що таке "академічна атмосфера"?
Якоїсь зими я мусила пережидати "вікно" між останньою парою та факультативом. Щоби не мерзнути на лавці перед університетом, між застуджених вигуків "кантінгєнту" і кістяним стукотом скейтів, я забрідала в порожню авдиторію і тратила там свої зайві півтори години. Там, під зернистим і насиченим, як здорова сеча, світлом ламп я читала Шпенглера і втикалася носом у проділ між сторінками, й сасинала, пускаючи на парту солодкі бульбашки. А за глянсовою чорнотою вікон вгадувалося вагітне снігопадом повітря. І пухнасті протуберанці холоду проповзали у щілини між шибками.
А ще одного разу я підслуховувала під протилежними від цієї авдиторії дверима лекцію улюбленого викладача. Він розповідав про віденський гурток і не знав, що його слухає +1 людина.
Оце - моя академічна атмосфера.

Камраден, терміново!
Накидайте ідей, що б такого апетитного варто мені купити на черговому книжковому форумі? Буду складати шоп-ліст. Особливо цікавлять речі науково-популярно-пізнавальні, або sci-fi, або щось контркультурне на зразок Кена Кізі/Палагнюка, тільки не про наркоманів, або... або.. Усе, що вам спаде на думку, що не могло б спасти на думку мені. Тільки папрашу без постмодернів).

Ну? Га?

ех, осінь-краса! чую її, до хрускоту в мізках чую. так собі й запишу: "не пропустити осені". літа не шкода, цього тримісячного фотонного терору. літо - агресивна пора сангвініків. яка ж це гидь - літо. таке яскраве, що кожен нерв дзвенить від перенавантаження, як лінія високовольтної передачі.

я спілкуюся з уявним психотерапевтом. так, він несправжній, зате безплатний. він сказав, що над комплексом неповноцінності, до якого врешті зводяться всі більш вигадливі проблеми, немає сенсу працювати. цей комплекс дуже важливий для суспільства, і ним має бути наділена більшість його членів. відчуття неповноцінності породжує потребу людей до гуртування, до наслідування, до пристосування. комплекс неповноцінності - це клей, який скріплює суспільство. це запорука стадності. він мені сказав, що в мене вписана неповноцінність, бо потреба  в посередностях значно вища, ніж потреба в яскравих особистостях. і кожна людина, яка виявила в собі цей комплекс, має знати, що вона не обрана, і сидіти тихо.

Не було нічого. Точніше, було саме тільки ніщо. Куди не глянь – а дивитись було нІкуди та й, власне, нІкому – усюди простягалося ніщо, розкинувшись на всі чотири виміри. І годі було сказати, яке те ніщо завбільшки, бо жоден промінь світла не бороздив його широчінь, щоб існувало поняття світлового року. І як довго триває ніщо, теж невідомо, бо жодна зміна в ньому не відбулася, щоб виникло поняття часу. Тож, ви вже зрозуміли, це ніщо було не якоюсь там відсутністю існування, а цілком самодостатнім, абсолютним, позитивним нічим.
І якось сталося так, що Ніщо ( зробило що?.. )

я просто хочу задокументувати незвичний для себе, з огляду на піврічне внутрішнє почування, факт - зараз, саме і лише у цю мить, мені добре. я випила трошки вина, моя думка замкнена сама на себе, і я спочуваю давно забуте: ніби я матеріальна точка, точка саморівноваги, точка відліку. я знаю, що все наступне життя мені доведеться перемелювати себе у тій внутрішній м"ясорубці, якою стала для себе сама, бо інакше - себе ж не поважатиму. максимум спокою, що чекає на мене, втиснутий у піт-стопи, подібні цьому. і знаю, що це нічий більше вибір, як мій, і що ККД цього вічного самопожирання - мізерний. ніби зазирнула в тунель, без розгалужень, без віражів, так мені падати. але це - визначеність, це - мій проект, лише МІЙ, лише для мене правильний, і тому - правильний. мені спокійно, бо я для себе передбачувана. я навіть знаю, які хвороби чекають на мене в старості). знаю навіть, що старість на мене - чекає, а колись не вірила, що доживу до тридцяти. приречена на довголіття, дуже хрінове саме завдяки своїй невірі в те, що своїм тілом доведеться користуватися ще довго. але про що це я говори..?

хочу цю книгу. судячи з російської адаптації циклу лекцій "Що таке метафізика", Бібіхіну непогано вдається переклад із Гайдеггерової мови філософії на мову решти землян. вражає інше - жоден з українських книжкових Інтернет-магазинів не пропонує цю працю.

а ще бісить: скільки українських так званих науковців і академічних паразитів видаються, пережовуючи до стану компосту і розмазюкуючи по сотнях сторінок те, що давно і вповні виражено до них у кількох реченнях класиків. але ніхто не завдав собі клопоту зробити справді гідну справу: замість того, щоб написати зайву книгу, зробити переклад "Sein und Zeit" на українську.

отже, хочу цю книгу. і передплату журналу "Знание-Сила" (теплі асоціації з дитинством..)

буває, ми перегортаємо останню сторінку книги класика, спантеличені від того, що жодна думка не вразила нас несподіваністю і новизною. «чому цей титан мислення в такій пошані, коли він не відкрив нічого такого, про що не знав би чи не здогадувався я, із своїм середнім інтелектом?». і йдеться не лише про невигадливість викладу та словесний мінімалізм, за яким не завжди вгадаєш хірургічну точність в орудуванні мовою.
якщо для вас письменник не привніс нових ідей, будьте певні, що саме його ідеї були якнайповніше засвоєні людством.
 

раз на кілька років проходжу цей тест, відслідковую зміни. і якими б вони не були, найбільша моя гордість - клінічна інтерпретація в сім пунктів.
якщо хтось із вас, френди, проходив/пройшов анкету Кеттела, цікаво було б помірятись піпіськами порівняти результати.

Пол: W Возраст:21	1-10 A: 1 B: 9 C: 3 E: 7 F: 2 G: 5 H: 1 I: 9 L: 10 M: 5 N: 5 Q: 8 Q1:10 Q2:9 Q3:6 Q4:7
ОСНОВНАЯ ИНТЕPПPЕТАЦИЯ: ПЕРВИЧНЫЕ ФАКТОРЫ (постоянно проявляющиеся): Шизотимия: кpитичный, эмоционально сух,скpытен,обособлен, холоден. Высокий IQ: сообразительный, обучаем, интеллектуальный. Эго-слабость: эмоционально неустойчив, легко расстраивается, pаздpажителен. Англоман: склонен к самоанализу, серьезный, остоpожный, сдерживает эмоции. Социальная pобость: застенчивый, настороженный, робкий, опасливый. Женственность:чувствительный, жеманный, романтичный, мягкий, интуитивный. Подозрительный: ревнивый, высокомерен, догматичный, соpевновательный. Чувство вины: тревожный, подавленный, обеспокоенный, депpессивный. Pадикализм: экспериментатор, аналитик, свободномыслящий. Независимость: находчивый, независим от гpуппы, самостоятельный, pешительный. ЛАТЕНТНЫЕ ФАКТОРЫ (имеющие тенденцию к проявлению): Доминирование: властный, напоpистый, упрямый, настойчивый, непpеклонный. Высокая эрго-напряженность: возбудимый, напряжение базальных потребностей. ВТОРИЧНЫЕ ФАКТОРЫ (интегративные свойства): Высокая общая тревожность. Беспокойный, пессимистичный, невротичный. Интроверт. Направленность на свой внутренний мир. Сдержан. Эмоциональная чувствительность. Утонченный, воспpиимчивый, лабильный. Независимый. Самоопределяемый, критичный, оказывает влияние на других.
ДОПОЛНИТЕЛЬНАЯ ИНТЕРПРЕТАЦИЯ: ИНТЕЛЛЕКТ: ВЫСОКИЙ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫЙ ПОТЕНЦИАЛ. СПОСОБЕН К ТВОРЧЕСКОЙ РАБОТЕ ЭМОЦИИ: НИЗКИЙ УРОВЕНЬ СТРЕССОУСТОЙЧИВОСТИ. ХРОНИЧЕСКИЕ ЭМОЦИОНАЛЬНЫЕ КОНФЛИКТЫ ВОЛЯ: ХОРОШО РАЗВИТАЯ СИЛА ВОЛИ. ЦЕЛЕУСТРЕМЛЕН, НАСТОЙЧИВ МОРАЛЬ: МОРАЛЬНЫЕ НОРМЫ УСВОЕНЫ ДОСТАТОЧНО ХОРОШО ЛИДЕРСТВО: МОЖЕТ БЫТЬ ЛИДЕРОМ, НО В ОСНОВНОМ ФОРМАЛЬНЫМ ИЛИ НЕЭФФЕКТИВНЫМ ОБЩЕНИЕ: СЛАБО КОММУНИКАТИВЕН. ОБЩЕНИЕ СУГУБО ИЗБИРАТЕЛЬНОЕ СТИЛЬ РАБОТЫ И ПРОФЕССИОНАЛЬНЫЕ ПРЕДРАСПОЛОЖЕННОСТИ: СКЛОНЕН К НАУЧНО-ИССЛЕДОВАТЕЛЬСКОЙ РАБОТЕ. МОТИВАЦИЯ: СВЕРХВЫСОКАЯ МОТИВАЦИЯ. ВОЗМОЖНО, БОЛЕЗНЕННО ЧЕСТОЛЮБИВ
КЛИНИЧЕСКАЯ ИНТЕРПРЕТАЦИЯ: "НЕВРОТИЗАЦИЯ ПО "NT" ТИПУ! НЕВРОТИЗАЦИЯ ПО "PT" ТИПУ! ПСИХОПАТИЗАЦИЯ ПО "PT" ТИПУ! ПСИХОПАТИЗАЦИЯ ПО "SC" ТИПУ! БОЛЬШАЯ ВЕРОЯТНОСТЬ "SC" РАССТРОЙСТВ! БОЛЬШАЯ ВЕРОЯТНОСТЬ "PA" РАССТРОЙСТВ! БОЛЬШАЯ ВЕРОЯТНОСТЬ "D" РАССТРОЙСТВ!
Гендерные профили опросника Кеттелла 16-PF+ Протестируй себя

ніхто не знає цього пана, і яким чином він міг би опинитися на моїй юзерпиці? це явно диверсія, тільки в чому її сенс?
 

іринку посадили до коробки з-під іграшок. інші, безіменні, повисли на фанерних стінках з тамтого боку і заглядають досередини. їхні голови з’являються і зникають у високому квадраті видноти. це вони допомогли їй сюди залізти і впасти, самій це ніколи б не вдалося. іринка не знає, навіщо їм хотілося, щоб вона була в коробці, але вони були одностайні.
 там, поза коробкою, чути як хтось кричить. чути, як хтось товче об підлогу рогом пластмасового кубика. нерозбірливий голос няні. звуки здаються приглушеними, як під водою.
 вчора ввечері мама з татом сиділи на кухні, а іринка лежала в мами на колінах. мама і тато говорили про те, що віддадуть її до садочку. кухня була жовтою. тато запитав, чи хоче іринка до садочку.
 вона повзала, натикалася головою на інших. час від часу зовсім близько ступали ноги няні. один підповз до неї і пробував щось сказати, але іринка нічого не зрозуміла.
 коробка зсередини біла і порожня. всі іграшки там, розсипані по підлозі. іринка не намагається вибратися. голови з’являються вгорі, відкриваються і кажуть «у-у-у», і зникають. така гра. няня не знає, що вона тут, і мама з татом не знають.
 їй не хочеться плакати. їй здається, ніби вона спить. коробку накрили зверху кришкою, стало майже темно, і світло здається червоно-сірим.
 іринка почула, як няня сказала: «що ви робите?». у квадраті з’явилися руки і виловили її з коробки, посадили на вичовганий килим. повзунки з’їхали, вона не може їх підтягнути. інші так само лазять, сидять поміж іграшками і численними коробками. скоро її заберуть додому.
 якщо тільки її справді витягнули з коробки. якщо тільки. 

Плюшка для любителів sci-fi. обожнюю це оповіданнячко. я його навіть спеціально переклала, щоб поділитися з вами.

- Вони м’ясні.
- М’ясні?
- Так, вони зроблені з м’яса.
- Із м’яса?!
- Безсумнівно. Ми виловили кілька екземплярів з різних частин планети, доправили на борт нашого корабля-розвідника і як слід дослідили. Вони повністю м’ясні.
- Але це неймовірно! А як же щодо радіосигналів? Послань до зірок?
- Для спілкування вони використовують радіохвилі, проте сигнали надсилають не самі. Сигнали надходять від машин.
- Отож хто будує ці машини? Ось із ким ми маємо контактувати!
- Вони ж і будують. Що я тобі втовкмачую. М’ясо будує машини.
- Нісенітниця! Як може м’ясо виготовити машину? Ти хочеш, щоб я повірив у мисляче м’ясо.
- Та нічого я не хочу, так і є. Ці істоти – єдина мисляча раса в тому секторі, і вони зроблені з м’яса.
- Може, вони як орфолеї? Ну, знаєш, вуглецевий інтелект, який у процесі розвитку проходить м’ясну фазу?
- Ні. Вони народжуються м’ясом і помирають м’ясом. Ми вивчали їх у ході декількох їхніх життєвих циклів, які, до слова, зовсім коротенькі. Ти хоч уявляєш, скільки живе м’ясо?
- О, змилуйся… Гаразд, може вони лише частково з м’яса. Знаєш, як ведділеї. М’ясна голова з електронно-плазмовим мозком всередині.
- Та ні! Ми спочатку теж так вирішили. Але кажу ж, ми дослідили їх. Вони – м’ясо як із зовні, так і всередині.
- Що, немає мозку?
- Ох, мозок на місці. Але він з м’яса! Оце я тобі й пояснюю!
- Тоді… що продукує думки?
- Не розумієш, так? Мозок продукує думки. М'ясо.
- Думки в м’яса! Ти хочеш, щоб я повірив у розумне м’ясо!
- Так, розумне м’ясо! М’ясо, яке відчуває. М’ясо, яке любить. М’ясо, яке мріє. І все це – нічого крім м’яса. Втямив нарешті?
- Бігме! Ти не кепкуєш? Вони зроблені з м’яса!
- Ну нарешті. Вони натурально зроблені з м’яса, і намагаються вийти з нами на контакт вже протягом ста років.
- Господи. І що це м’ясо хоче від нас?
- Спершу - поспілкуватися. Тоді, гадаю, дослідити Всесвіт, зв’язатися із вченими з інших світів, мінятися ідеями та інформацією… Як завжди.
- І нам доведеться спілкуватися з м’ясом…
- Отож бо. Цього вони й просять у тих радіоповідомленнях. «Агов! Є хто живий? Є хто дома?». І різна така дурня.
- Тобто, дійсно розмовляють? За допомогою слів, ідей, концепцій?
- Ну так. Особливо з іншим м’ясом.
- Ти щойно казав, що вони спілкуються через радіохвилі.
- Так, але що, по-твоєму, звучить в ефірі? М’ясні звуки. Типу плямкання, коли лупиш одним шматком м’яса об інший. Так вони й перешльопуються одне з одним. Можуть навіть співати, пропускаючи повітря крізь своє м’ясо.
- Боженько! Співоче м’ясо. Це вже занадто. І що ти порадиш?
- Офіційно чи неофіційно?
- І так і сяк.
- Офіційно, ми зобов’язані налагоджувати контакт, вітати і реєструвати будь-яку мислячу расу в цьому секторі, без упереджень, страхів і потурань. Неофіційно, моя порада - зітрімо всі записи про них і забудьмо все це.
- Я сподівався, що ти так скажеш.
- Це негарно, але всьому є міра! Ми що, дійсно хочемо спілкуватися з м’ясом?
- Стовідсотково, твоя правда. Що б ми їм сказали? «Привітики, м’ясо! Як справи?». І скільки планет вони встигли заселити?
- Одну-єдину. Вони можуть переміщатися від планети до планети в спеціальних посудинах для м’яса, але не можуть жити в них постійно. І, будучи м’ясом, вони можуть пересуватися тільки в просторі С. Що обмежує їхню швидкість до світлової і робить їхні шанси самотужки вийти на контакт мізерними. Безкінечно мізерними.
- То ми просто прикинемося, ніби у Всесвіті нікого нема.
- Ага.
- Жорстоко. Але ж зізнайся, ну кому хочеться тусуватися з м’ясом? А ті, кого брали на борт, вони точно нічого не пам’ятають?
- Якщо й пам’ятають, їх вважатимуть психами. Ми розгладили їхнє м’ясо в голові так, що вони думають, ніби ми їм наснилися.
- М’ясо бачить сни. Ми снимося м’ясу, га-га-га!
- …І тепер весь сектор на карті можна позначити як незаселений.
- Чудово. Узгоджено, офіційно і неофіційно. Справу закрито. Якісь інші цікавинки на тамтій стороні галактики?
- Так, сором’язлива але мила воднева особа з сузір’я Дев’ятого класу, зона 445. Виходила на контакт кілька галактичних циклів тому, тепер знову хоче дружити.
- Ну, вони завжди щось крутять.
- Та облиш! Ти ж уяви, яким тужливим, яким холодним був би Всесвіт, якби ми були в ньому самотні…

by Terry Bisson
переклад на українську -  мій, кривуватий.
 

одна держава була дуже малою, так, що кожну професію представляло по одній людині. тому король держави мусив сам керувати своїм автомобілем. якось він сів у своє авто і поїхав на прийом до правителя сусіднього королівства. але тамтешній володар не захотів його прийняти. «який же ти король? ти – водій, що править державою» - насміявся він.

перейти к онлайн дзен-медитации - таке-от посилання мені трапилося.
хочу безлімітне підключення до нірвани і безперебійний потік енергії ци без жодного розриву.

хто знає, як перевести одиницю вимірювання "книга" в якісь більш звичні? наприклад, в аркуші формату А4 з полями 1,5 см та шрифтовою гарнітурою Times New Roman 10-го кеглю. а то мені сказали написати книгу, а я не знаю, що від мене хочуть.
і взагалі, я без поняття, як пишеться книга. знаю, як писати новелу, повість, етюд, ессе. навіть як писати картину. а як книгу - ні.
хоча скільки разів чула від знайомих, що вони "пишуть книгу". треба було спитати. щоправда, жоден з них за моєї пам"яті не завершив. може, тим і відрізняється процес писання "книги" від будь-якого іншого жанру - її просто неможливо закінчити?
коротше, книгу я повинна наваяти за місяць. повинна хоча б тому, що є ймовірність, що та "книга" вийде в люди, а раніше, коли такої ймовірності не було, я все одно писала.
отаке.